Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 03.03.2021, 04:46

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Травень » 18 » Вітаємо!
21:20
Вітаємо!

 Гагалінська Дар'я, учениця 10 класу, посіла ІІ місце серед 209 учасників у ІІІ Регіональному літературному конкурсі імені Ю.К.Голобородька "Зачаровані Таврією". Конкурс проводився серед учнів 5 - 11 класів, у ньому брали участь ті, хто залюблений у свій рідний край - Херсонщину, хто володіє літературним словом і хто прагне продовжувати справу прекрасних митців Таврії, таких, як Юрій Костянтинович Голобородько. Вітаємо, Дашо! Так тримати! 

 

 

Робота

ІІІ Регіонального літературного конкурсу

імені Ю.К.Голобородька «Зачаровані Таврією»

учениці 10 класу

Херсонської загальноосвітньої школи

І – ІІІ ступенів №44

Гагалінської Дар’ї

 

Кістіню Олександру Серафимовичу, 24 квітня 1930 р.н., жителю

 с. Олександрівка Білозерського району

Він з кожним днем все менше впізнає

і менше бачить барв, відтінків і деталей.

Сумує й плаче, що тіло неслухняне не встає.

Чого ж душа іще така крилата?

Чого ж, заплющуючи очі, бачить степ

і хвилі золоті достиглого колосся?

І хмари в небі – степових лелек…

Розплющить очі – все лише здалося!

Я бачу:набігають сльози в дідуся,

та посмішка керує вже його вустами:

він радий мене бачити й повторює моє ім’я,

І стискує мою долоню кволими руками.

Уже немає мозолів

й на нігтях чорних смужок від мазуту,

А шкіра біла-біла, наче сніг…

Дідусь до ліжка майже рік прикутий.

А був колись дідусь таким засмаглим

й волосся його чорне так довго обминала сивина.

Завжди він був у праці і завзятим й вправним –

і згадка ця мене в минуле поверта.

Така іще мала була, пустунка,

все треба було знати й бути скрізь!

Й не думала, що в світі кращі є дарунки,

крім літніх вечорів з бабусею біля воріт.

День стомлений лягав із сонцем спати,

дрімали курі вже на сідалах давно,

 а ген, далеко в полі ніколи відпочивати:

пересипається з долонь землі у кузови зерно.

Ми беремо з бабусею щось тепле,

й,обнявшись, на колоді починаємо чекання,

і блимає багатооке небо темне,

 а відлякуємо, розмовляючи, мовчання.

Для мене не було хвилинам ліку –

тож не скажу, о котрій гуркотів мотор.

То ГАЗ підвозив до воріт бабусиного чоловіка,

і бігла я назустріч дідусеві вихором.

Утомлений такий, а усміхався.

І завжди пахнув так, як пахне хліб, – добром.

Завжди рукою до мого чола торкався

і доторком згрубілих пальців переливав у мене сонця слід.

Тому я, може, так люблю усе навколо:

пелюстку квітки, жилку на листку,

дощу краплинку і туман ранковий,

лани пшеничні і ріллю пухку.

У дідуся обличчя все було в пилюці,

лиш піт химерні візерунки залишив.

Отож під пильним наглядом бабусі

дідусь змивав отой пшеничний чи ячмінний пил.

Сідав вечеряти( хоч, думаю, було уже запізно),

завжди від зайчика гостинець діставав

і крадькома дивився на бабусю ніжно,

бо з’їсти в полі обід свій не встигав.

А вранці знову наш дідусь у поле.

Я прокидалась, а його уже нема.

Але я знала, що увечері він знову

утомлений приїде до села.

І так тривало кілька тижнів.

Я все частіше чула про якийсь центнер,

але тоді для мене було важливішим,

 що мій дідусь – найкращий комбайнер.

І все це знали, бо він був в газетах,

і на Пошани дошці був його портрет.

Ми всі пишались, та розумію вже напевне,

що не тільки віддавати вміє степ.

Забрав у дідуся він добрий шмат здоров’я:

безжальна спека, «ніколи поїсти», пил,

і на ногах вже, ледве сходить сонце…

Отак дідусь й життя прожив.

Та саме він навчив зернину цінувати:

«Не кидайсь хлібом:він святий»,

«Не можна хліб кидати, гріх – топтати».

Я пам’ятаю, як багато праці треба на окраєчок малий.

Мені не віриться, що вже дідусь не встане,

не полетить на чорному МТ

і не піде ловити рибу у картузику, чорнявий,

і велетня смугастого з баштану вже не принесе…

Дідусь так звик до простору, безмежжя,

до шуму вітру і до пахощів степів,

Невтомно працювати, а не справляти лежня.

О, як мені шкода, що мій рідненький постарів.

Пішли у вічність його друзі і знайомі.

Уже про нього не говорять на селі.

Та я про дідуся розповідаю знову й знову,

І спогади мої, поки я житиму, будуть живі.

 

Дякую Вам, дідусю, за Вашу любов, турботу, поради , приклад!

 

 

Переглядів: 355 | Додав: schooladmin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2021
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz